В Христовій общині все мусить відбуватися належним чином. Для цього необхідні певні узгодження щодо:

I. Служіння

II. Церковних зборів

III. Нагляду над вченням та церковними службами

IV. Дисципліни

I. Служіння

Потрібно розрізняти три види церковних чинів: проповідник (слуга Слова), старійшина та диякон. Деяких служителів буде обрано для підготовки на роль проповідника, інших на місіонерську працю.

Ніхто не може в жодному разі займати одну з вищезгаданих посад без законного призначення.

Ніхто не може бути призначений на служителя Слова, якщо він не закріплений за певною церковною общиною.

Законне призначення на служителя Слова тих, хто ще не виконував функції пастора, охоплює обрання, випробування, схвалення общиною та затвердження.

Обрання звершується під час звертання до Господа церковною радою та дияконами разом з общиною, керуючись встановленим місцевим порядком. Лише ті можуть бути обрані вперше, кого попередньо проекзаменував класис, в підпорядкуванні якого вони перебувають. В церквах, де відсутній діючий пастор, процес обрання здійснюється з допомогою радника, вказаного класисом.

Екзамен, який охоплює як теоретичні питання, так і практичні навички, приймається класисом, який повинен цей вибір схвалити. Цей свого роду іспит відбувається в присутності всіх представників партикулярного синоду або кількох з них. Схвалення общиною вважається повним тоді, коли після оголошення в церкві імені обраного протягом двох неділь поспіль з боку общини не надходить жодних заперечень.

Затвердження відбувається на богослужінні, під час якого належить дотримуватись визначених правил з покладанням рук тим пастором, який здійснює затвердження.

Коли запрошується пастор до іншої церкви, запрошення так само здійснюється церковною радою та дияконами разом з общиною, керуючись визначеними місцевими правилами.

Церкви дотримуються загальних церковних положень щодо запрошення пасторів, які служили в реформованих церквах за межами Нідерландів, і щодо неодноразового запрошення одного й того ж пастора на одну й ту ж вакансію.

Церкви, які не мають діючого пастора, запрошують з допомогою радника, якого вибере класис.

Для всіх церков дійсним є положення, що вказує на обов’язковість схвалення кандидатур класисом. Перед класисом кандидати демонструють свої теоретичні знання і практичні навички. Таке ж необхідне схвалення членами общини відбувається лише тоді, коли після оголошення в церкві імені обраного протягом двох неділь поспіль з боку общини не надходить жодних заперечень.

Затвердження відбувається на богослужінні, під час якого належить дотримуватись встановлених для цього правил.

Коли пастор приймає пропозицію перейти до іншої церковної громади, спочатку він повинен отримати офіційне звільнення від класису та церкви, до якої він належав. Лише тоді його будуть вважати новим пастором цієї громади.

Ті, хто не отримав жодної теологічної освіти, можуть бути недопущені до чину пастора, якщо тільки не виявиться, що вони насправді особливо богобоязні, смиренні, благопристойні, розумні, кмітливі та володіють незаперечним даром красномовства.

Коли такі особи просять дозвіл на чин служителя Слова, їх екзаменує класис, отримавши згоду на це від партикулярного синоду. Якщо на думку класису екзамен пройде успішно, класис визначить період, протягом якого ці особи зможуть проходити своєрідну практику проповідування в церквах, підпорядкованих цьому класису. Після цього класис надалі вирішуватиме долю цих осіб згідно з загальними правилами, передбаченими на цей випадок.

Ті священики, котрі лише нещодавно приєднались до однієї з церков, і не походять з церкви, з якою підтримуються церковні зв’язки, можуть бути допущені до чину служителя Слова лише з великою обережністю. При цьому беруться до уваги загальні церковні визначення, що стосуються даного випадку. Якщо класис і представники партикулярного синоду вважатимуть за необхідне, ці священики повинні будуть пройти випробувальний термін.

Ніхто не може служити чи звершувати таїнства в іншій церкві без дозволу на це її церковної ради.

Церковна рада зобов’язана від імені общини, яку вона представляє, належним чином підтримувати своїх пасторів.

Пастор має право прийняти призначення, яке полягає в особливих завданнях – наприклад, армія та лікарня – лише за умови, що він залишається закріпленим за певною громадою. Місце пастора у церкві визначається та регулюється через схвалення класисом.

Коли пастор через старість, хворобу чи інші не менш важливі причини більше не в змозі належно виконувати свої зобов’язання, він по праву залишається служителем Слова. Церква, де він служив, належним чином подбає про нього. Те ж саме обов’язково стосується вдовиць та сиріт пасторів.

Церковна рада не має права звільнити пастора від виконання своїх обов’язків перед общиною без відома та згоди класису та представників партикулярного синоду.

Якщо пастор був покликаний до служіння згідно з правилом у статті 5 хоча б один раз, він до кінця свого життя пов’язаний з церковним служінням. Це означає, що він не може скласти своїх зобов’язань.

Він може бути звільнений зі своєї посади і перейти до іншого життєвого положення лише у випадку, якщо церковна рада і класис разом з представниками партикулярного синоду вирішать, що для цього є вагомі причини.

Пастор має бути вірним у служінні молитовному та в служінні Слову і таїнствам. Пасторам личить подавати хороший приклад своїм співслужителям і общині, а також разом зі старійшинами підтримувати дисципліну, щоб все відбувалось вірно й належним чином.

Якщо при общині служать два чи більше пасторів, потрібно дотримуватись якомога більшої рівності у розподілі їх безпосередніх обов’язків та будь-яких інших функцій. Про це повинна подбати церковна рада і, якщо потрібно, класис. Це ж правило стосується і старійшин та дияконів.

Церкви підтримують теологічний університет для підготовки чину служителя Слова. До основних завдань викладачів теології належить пояснення Святого Письма та захист вірного вчення від єресей і оман. Пастори, які були обрані для підготовки до чину служителя Слова, залишаються в статусі звільненого пастора закріпленими за тією церквою, де вони служили, і отримують право на чин служителя Слова. Церкви спільно беруть на себе зобов’язання належним чином забезпечувати їх утримання, а також їх вдовиць і сиріт.

Церкви повинні прагнути, щоб у них були студенти, які вивчають теологію. Якщо потрібно, вони мають надавати студентам фінансову допомогу.

Старійшин і дияконів обирає церковна рада та диякони при сприянні общини і беручи до уваги місцеві правила. Тут варто зауважити, що члени общини можуть звернути увагу на тих осіб, які, на їхню думку, найбільше підходять.

Церковна рада надає можливість общині обрати з подвійної кількості кандидатів і потім назвати обраних. Якщо не надійде жодних офіційних заперечень, їх затвердять на одному з богослужінь.

Можливим є й такий випадок, коли церковна рада запропонує на розгляд громади стільки осіб, скільки існує функцій, необхідних для призначення. Якщо проти них не буде висунуто жодних заперечень, їх затвердять таким самим чином. В обох випадках потрібно дотримуватись формальностей, які існують для затвердження старійшин і дияконів.

Завдання старійшин полягає в тому, щоб разом зі служителями Слова по-пастирськи керувати общиною. Вони наглядають також, щоб пастори, інші старійшини та диякони виконували свої функції належним чином. Вони відвідують домівки настільки часто, наскільки це потрібно для подальшого зростання та укріплення общини, але не менше одного разу на рік. Також вони повинні разом з пасторами підтримувати дисципліну, щоб в общині все відбувалось вчасно та належним чином.

Завдання дияконів – займатись милосердям. Через відвідини людей в їх домівках вони завжди повинні точно знати, кому потрібна допомога та розрада, і таким чином вони повинні спонукати членів общини творити милосердя. Пізніше вони мають зібрати дари милосердя і за загальною згодою розділити їх поміж нужденними.

Старійшини та диякони можуть служити два чи більше років залежно від місцевих правил. Як правило, кожного року певна кількість служителів складає свої обов’язки. Ті служителі, котрі склали свої обов’язки, замінюються іншими, якщо тільки община не побажає переобрати того ж служителя на наступний термін. Тоді в даному випадку потрібно керуватись правилом, викладеним у статті 20.

Церкви здійснюють місіонерську роботу згідно зі статтями цього церковного положення. Коли церкви співпрацюють при виконанні місіонерської роботи, вони повинні дотримуватись розподілу на регіони, про який було домовлену поміж усіма церквами.

Завдання пасторів, яких покликали на виконання місіонерських обов’язків, - поширення Слова Божого в довіреному їм регіоні. Вони повинні звершувати таїнства над тими, хто прийшов до віри, і навчати їх усьому, що Христос залишив Своїй пастві. Також вони мають докладати зусиль для виховання майбутніх духовних служителів.

Євангелізацію потрібно проводити таким чином, щоб ті, хто не пізнав Христа чи відійшов від Нього і Його служіння, приєднались до Христової общини через сповідання реформованого вчення. Церковні ради повинні подбати, щоб робота проводилась зважаючи на дане поставлене завдання.

Служителі повинні зазначити членам общини, що їм слід ставитись до влади з пошаною та покірністю, тому що так постановив Господь. Самі ж служителі мають показувати хороший приклад і шляхом належної уваги та спілкування наголошувати, що влада постійно охороняє діяльність церкви на рівні закону.

II. Церковних зборів

Зазвичай регулярно проводяться чотири види зборів: церковна рада, класис, партикулярний і генеральний синод.

Під час відкриття та закриття всіх зборів до Господа звертаються з молитвою та подякою.

Збори повинні вирішувати лише церковні питання, і лише церковним чином.

Вищі збори можуть займатися лише тими справами, які за загальною згодою підпадають під компетенцію церков, та тими питаннями, які не змогли вирішити нижчі збори. Якщо ж з’являється нове питання, що йде від церков, яке мусить бути розглянутим на вищих зборах, то постати на порядку денному вищих зборів воно може лише за умови попередньої підготовки даного питання на нижчих зборах.

Якщо хтось вважає, що рішення нижчих зборів є несправедливим, то він може звернутись із апеляцією до вищих зборів.

Рішення, прийняте більшістю голосів, вважається незаперечним, за винятком тих випадків, коли доведено, що рішення розходиться зі Словом Божим чи церковним устроєм.

Делеговані до вищих зборів повинні представити свої рекомендаційні листи, підписані тими, хто їх делегував. На основі цього вони отримують право голосу. Якщо питання, подане на розгляд, стосується їх самих або їхньої церкви, вони повинні відсторонитись від голосування.

Нижчі збори не мають права пропонувати вказівку чи пропозицію вищим зборам до того моменту, поки не будуть уважно прочитаними можливі рішення попередніх синодів стосовно запропонованої справи. Те, що було постановлено один раз, не повинно знову поставати на порядку денному, якщо тільки не виникає впевненість у необхідності внесення змін та поправок до попереднього рішення.

До обов’язків голови належить чітке представлення на розгляд справ, рішення по яким повинно бути прийнятим. Він повинен стежити за упорядкованим ходом дискусій. Речників, котрі розпочинають сперечання про дрібниці, чи дозволяють переважати бурхливим емоціям, він повинен позбавляти слова та докоряти, якщо вони не прислухаються. Обов’язки голови закінчуються після завершення зборів.

Разом із головою необхідно також призначити секретаря, котрий занотовує все, що має значущість для письмового викладу.

Класис має повноваження виносити законні рішення по відношенню до церковної ради. Це також справджується як для партикулярного синоду по відношенню до класиса, так і для генерального синоду по відношенню до партикулярного.

У всіх церквах існує церковна рада, яка складається з пастора(рів) і старійшин. Церковна рада збирається під головуванням пастора чи пасторів почергово. Аналогічно церковна рада регулярно збирається разом з дияконами. Такі збори вирішують питання, що стосуються церковного порядку, матеріальних справ церкви, фінансової політики та всього, що на думку церковної ради відноситься до загального управління церквою.

Там, де кількість старійшин і дияконів мала, церковна рада може завдяки місцевому регулюванню завжди збиратись разом з дияконами. У цьому випадку справи, що стосуються нагляду та дисципліни, вирішуються при допомозі дияконів, а все, що стосується дияконської служби, при пораді старійшин. Це правило працюватиме в будь-якому випадку, коли як кількість старійшин, так і кількість дияконів менша, ніж три особи.

Лише за згоди класису можуть бути сформовані церковні чини – як вперше, так і повторно.

Класис має право довірити церкви, які ще не мають своєї церковної ради, сусідній церковній раді.

Диякони повинні регулярно збиратись, щоб з Божою поміччю виконувати свої дияконські справи. Вони зобов’язані відповідати за виконання своїх справ перед церковною радою.

Збори класису формуються церквами, що підпорядковуються цьому класису, які делегують кожного пастора і кожного старійшину з потрібним рекомендаційним листом. Такі збори скликаються щонайменше раз на три місяці. Кожні збори вирішують, коли та де будуть знову збиратись церкви. Пастори виконують функції голови зборів почергово. Збори також можуть обрати свого головуючого, але не двічі підряд одного й того ж. Головуючий повинен з’ясовувати, чи відбувається належним чином виконання церковних обов’язків, чи закриття вищих зборів відбулось за правилами і чи є щось, для вирішення чого необхідна допомога або рішення класису, щоб церковне життя певної общини протікало успішно.

На останніх зборах обираються делегати до партикулярного синоду.

Якщо за церквою закріплені два чи більше пастори, то ті з них, яких не було делеговано до класису за попередньою статтею, можуть бути присутніми на зборах класису, але їх голос прийматиметься лише як консультаційний.

Класис обирає кожній вільній общині пастора в ролі радника, який допомагатиме церковній раді вирішувати певні питання, особливо ті, що стосуються вибору кандидатур. Він має право разом з іншими уповноваженими підписувати листи, в яких йдеться про рішення громади щодо запрошення певного пастора до цієї громади.

Кожного року класис уповноважує своїх найдосвідченіших і найрозумніших пасторів відвідати всі церкви, що підпорядковуються цьому класису. Якщо необхідно, на виконання цього завдання до пасторів можна долучити обдарованого старійшину.

Візитанти повинні дослідити, чи всі служителі ревно виконують свої обов’язки, чи дотримуються вірного вчення, чи тримають у всьому належний порядок і чи сприяють словом і ділом розширенню общини. Ціллю відвідин є завчасне попередження тих служителів, які в той чи інший спосіб допустили недбалість у своїй роботі, та словом і ділом підтримувати мир, духовне зростання і добробут церков.

Візитанти повинні подати класису письмовий звіт про свою виконану роботу.

Партикулярний синод утворюється групою класисів, що знаходяться поруч, кожен з яких делегує двох пасторів і двох старійшин. Ця кількість може бути збільшена до трьох, якщо синод формується двома або трьома класисами. Партикулярний синод збирається один раз на рік, якщо немає важливих причин робити це частіше. Наприкінці зборів як партикулярного, так і генерального синодів узгоджується дата й місце проведення наступних синодів і для цих зборів вказується церква, яка буде їх скликати.

Генеральний синод проводиться раз на три роки, якщо тільки не існує важливих причин для частішого їх скликання. Кожний партикулярний синод делегує двох пасторів і двох старійшин. Якщо генеральний синод на вимогу щонайменше двох партикулярних синодів повинен буде збиратись протягом цих трьох років, визначена церква, що проводитиме збори, встановлює час і місце їх проведення за згодою свого партикулярного синоду.

Питання щодо зв’язків з церквами за кордоном вирішує генеральний синод. З церквами реформованого віросповідання за кордоном повинні підтримуватись якомога тісніші стосунки. Церкви не повинні осуджувати інші церкви за кордоном, коли йдеться про неважливі другорядні положення церковного устрою та церковної практики.

Наприкінці класисних та інших вищих зборів практикується догана для тих, хто погано себе поводив на зборах.

Кожні вищі збори для виконання своїх обов’язків обирають представників (депутатів). Для кожного кола питань потрібно обрати якомога більше експертних груп депутатів.

Окрім цього, партикулярний синод обирає депутатів, які повинні підтримувати класиси в усіх передбачених церковним порядком випадках і – на прохання класисів – у випадку виникнення певних труднощів. Також вони або кілька з них повинні наглядати за останнім екзаменом майбутніх пасторів.

Депутати повинні ретельно занотовувати все, що вони спільно зробили, і потім на основі цього скласти звіт.

Вони будуть зобов’язані представляти цей звіт, якщо їх про це попросять.

Церковна рада та вищі збори зобов’язані вести ретельний нагляд за архівами.

Стосовно управління матеріальними фондами церква представлена двома особами, котрих для виконання цих обов’язків направила церковна рада та диякони.

Для цивільного права стосовно майнових справ, які є спільними для церкви на класисному, партикулярно-синодальному чи генерально-синодальному рівні, церкви повинні бути представлені поважними класисними, партикулярно-синодальними чи генерально-синодальними зборами або депутатами, яких ці збори обирають, інструктують і звільняють, і які повністю дотримуються їхніх вказівок.

III. Нагляду над вченням та церковними службами

Пастори, професори та звичайні викладачі Теологічного університету повинні підписати “три форми єдності” реформованих церков у Нідерландах (Голландське віровизнання (1561), Гейдельберзький Катехізис(1563) і Канони Дортського Синоду (1618)).

При цьому використовуються формуляри, підготовлені для різних потреб. Пастори, які відмовляються це робити, будуть, як наслідок, негайно відсторонені, і класис їх більше не прийме. Якщо після розмови з ними про їх відмову вони залишаються на своїй позиції, вони будуть звільнені.

Також старійшини та диякони повинні підписати названі “форми єдності”. Для цього використовується спеціальний порядок їх підписання.

Щоб боротися з псевдовченням і єресями, які через книги та засоби масової інформації загрожують мирному існуванню общини, пастори та старійшини повинні навчати, заперечувати, застерігати і переконувати членів общини, як під час проповіді, так під час лекцій по катехізису та відвідин домівок.

Для дітей віруючих звершення хрещення як печаті поєднання з Господом повинно проходити якомога швидше під час відкритого богослужіння.

Церковна рада повинна подбати про те, щоб батьки, наскільки можуть, забезпечили своїм дітям відповідне навчання, яке не суперечить вченню церкви, що вони й обіцяли під час хрещення.

Дорослі, які приступають до хрещення, стають через хрещення повноправними членами християнської общини. Саме тому вони споживають Господню вечерю і обіцяють це під час свого хрещення.

Пастори повинні при хрещенні дітей та дорослих слідувати певному встановленому для цього порядку.

На Господню вечерю церковна рада допускає лише тих, хто склав свою обіцянку сповідання реформованого вчення та провадить богобоязне життя. Ті, хто прийшли з церков-сестер, допускаються до вечері лише після перевірки основ вчення, яке вони сповідують і способу їх життя.

Господня вечеря відбувається щонайменше один раз на три місяці під час відкритого богослужіння згідно з церковним порядком під наглядом старійшин, дотримуючись спеціально встановлених для цього правил.

Церковна рада повинна вести церковний реєстр, в який ретельно вносяться імена членів церкви, дати їх народження, хрещення, відкритого віровизнання та одруження.

Коли віруючі переходять до іншої общини, церковна рада після офіційного повідомлення всій общині видає їм підписане головуючим та секретарем свідоцтво, що стосується їхнього віровчення та життя. У цьому свідоцтві також зазначаються їхні діти, які ще не пройшли конфірмацію. До церковної ради тієї общини надсилається своєчасне повідомлення. Якщо член церкви, який ще не пройшов конфірмацію, вирішує переселитись в інше місце, належить вислати прохання до тієї церковної ради, щоб вона взяла його під свій контроль.

Коли члени общини переїжджають в інше місце, де вони перебуватимуть в психлікарнях, будинках для пристарілих або в лікарнях для бідних, вони наскільки можливо залишаються під опікою церкви, яка їх відпускає. Якщо таке неможливо, надання допомоги регулюється на основі домовленостей між церковними радами обох церков.

У Господній день церковна рада скликає общину на богослужіння двічі. Церкви повинні дотримуватись порядку богослужінь, схваленого генеральним синодом.

Церковна рада повинна слідкувати, щоб принаймні раз в неділю на проповіді звучало пояснення Божого Слова, про що сказано в Гейдельберзькому катехізисі.

Під час богослужіння повинні співатись псалми, заримовані у перекладі, який був схвалено Генеральним Синодом, і пісні  у перекладі, схваленому Генеральним Синодом.

На Різдво, Страсну п’ятницю, Пасху, Вознесіння та П’ятидесятницю церковна рада скликає общину на відкриті богослужіння, на яких наголошуються ті події, які церква згадує в цей день.

У часи війни, масштабних катастроф та інших великих негараздів, коли всі церкви потерпають від лиха, класис, якого призначив для цього останній генеральний синод, повинен визначити день молитви.

Церковна рада повинна слідкувати за тим, щоб молодята обов’язково взяли шлюб у церкві. Для цього існує спеціальний обряд, якого потрібно дотримуватись.

Не потрібно служити спеціальні панахиди над померлими.

IV. Дисципліни

Церковна дисципліна формується згідно з Божим Словом і для Його слави. Мета дисципліни полягає в тому, щоб грішник примирився з Господом і своїм ближнім, а перешкоди у порозумінні між членами общини зникли.

Якщо хтось відходить від вірного вчення або провадить нечестиве життя, і це залишається в таємниці, що відповідно не викликає жодного публічного роздратування, то в цьому випадку слід дотримуватись слів, які Христос чітко промовляє в Мт.18.

Про таємні гріхи можна не сповіщати церковну раду, якщо грішник завдяки власним, братським переконанням чи переконуваннями одного або двох свідків прийде до покаяння. Якщо комусь зробили зауваження щодо його таємного гріха, як сказано в Мт. 18, а він ніяк на це не зреагував, або коли хтось вчинив публічний гріх, потрібно про це сповістити церковну раду.

Коли хтось визнає свій публічний чи таємний гріх, про якого треба сповістити церковну раду, така його сповідь сприймається як достатній доказ покаяння. А церковна рада повинна вирішити, чи потрібно проводити публічне визнання гріхів.

Церковна рада збороняє споживати Господню вечерю тим, хто вперто зневажає церковні правила або вчинив публічний чи інший важкий гріх. Якщо вони після наступних численних вмовлянь та переконань не виявляють жодного бажання покаятись, церковна рада може вдатись до останнього методу і вилучити їх від церкви, дотримуючись певної встановленої процедури. Без згоди класису нікого не можна вилучати.

Перш ніж церковна рада – після відмови у Вечері та низки вмовлянь – перейде до вилучення, вона повинна сповістити общину про впертість грішника. При цьому розповідається про його гріхи і багато намагань з боку церкви навернути його на правдивий шлях через покарання, відмову у вечері та численні переконання і вмовляння. Потрібно спонукати общину поговорити з ним. Для цього оголошення повинні робитись тричі. При першому оголошенні ім’я грішника не повідомляється, щоб його ще не травмувати. При другому оголошенні за згодою класису, як сказано в статті 76, ім’я винуватця вже розголошується. При третьому церковна рада повідомляє общині про можливість його вилучення з общини, якщо він не навернеться. Тоді справа про вилучення повинна отримати мовчазну згоду общини. Тривалість інтервалів між оголошеннями встановлює церковна рада.

Якщо той, кого вилучили від церкви, ставши на стежку покаяння, знову захоче повернутись в общину, він повинен заявити про це общині. Якщо ніхто не висловлюватиметься проти, його через щонайменше три тижні та після відкритого визнання гріхів знову можна прийняти до церковної общини, дотримуючись відповідної процедури.

Коли пастори нехтують зауваженнями щодо церковних справ або коли вони вчинили публічний чи інший важкий гріх, вони повинні бути тимчасово відсторонені від служби за рішенням їхньої церковної ради і церковної ради вибраної класисом сусідньої общини. Класис повинен порадитись з депутатами партикулярного синоду, вказаними в статті 14, чи можна таких пасторів звільнити від виконання обов’язків. Якщо старійшини чи диякони вчинили один з вище названих гріхів, для їхнього часткового або повного відсторонення достатньо рішення їхньої церковної ради та церковної ради сусідньої общини.

Існують тяжкі гріхи служителів, які є підставою для їх тимчасового чи повного відсторонення, і їх обов’язково необхідно перелічити: проповідування лжевчення, відкритий розкол, богохульство, симонія, недобросовісне виконання своїх обов’язків або втручання в обов’язки іншого служителя, порушення присяги, перелюб, блуд, злодійство, прояв насильства, постійне пияцтво чи незаконне збагачення; також сюди потрібно долучити всі гріхи та серйозні переступи, які для інших членів церкви служать основою вилучення їх від церкви.

Пастори, старійшини і диякони повинні слідкувати за поведінкою один одного щодо церковних справ, щоб у потрібний момент надати дружню християнську пораду й допомогу.

Церковна рада зобов’язана попередити того, хто отримав хрещення ще дитиною, але як дорослий ще не пройшов конфірмацію, яка приводить до повної його приналежності до Бога, що при подальшому зволіканні з обітницею він втрачає своє єднання з Богом. У випадку, якщо він вперто зневажає це попередження церковної ради і при цьому стає цілком зрозуміло, що він противиться цьому єднанню або байдуже чи навіть вороже ставиться до служіння Богу, необхідно про це за згодою класису розголосити общині. При цьому оголошенні церковна рада повідомляє його ім’я та встановлює термін, а членів церковної громади закликають до спілкування з ним з метою переконати його покаятись і до молитви за нього. Якщо протягом цього терміну він не виявить жодного бажання покаятись, церковна рада на одному з богослужінь проголошує його поза церковною общиною, при цьому дотримуючись спеціально встановленого для цього порядку. Якщо після цього вилучення він навернеться та забажає знову стати членом церкви, йому надається така можливість: спочатку церковна рада повинна повідомити общину про його навернення, а потім він зобов’язаний привселюдно пройти конфірмацію.

Жодна церква не має права панувати над іншою церквою яким би то не було чином, так само як і жоден служитель не має права панувати над іншим служителем.

Всі статті, які стосуються закону та порядку в церкві, встановлені за загальною згодою та одностайно прийняті.

В інтересах церкви дані статті можна доповнювати, скорочувати або ж вносити до них поправки. Рада церкви, класис чи партикулярний синод не мають на це права: вони повинні робити все можливе аби дотримувати даного церковного устрою допоки генеральний синод не внесе змін, якщо виникне така необхідність.